?

Log in

Думки і не тільки....

Останні записи

Journal Info

Name
marie

View

Navigation

10 лютого 2007

И в воскресенье.
И так всю жизнь.
Всю студенческую жизнь.
Но ведь скоро это закончится.

Потом всю жизнь будут понедельники...

21 листопада 2006

Почуваюся препаскудно. Наче з мене допивають останні краплини
дорогоцінного живильного соку. Причому ті, хто має на це
найменше право. Зовсім чужі і далекі. А може, я сама дозволяю,
тому і страждаю?...
Треба менше переживати за навчання. Менш серйозно до цього
ставитися. Зрештою, це не найголовніше в житті...
От тільки й радує мене шановна Павліна Стопудів зі своїми
лондонськими пригодами. Сідаю у маршрутку - і ніби немає
ні доповідей, ні безмежних статей, ні дурнуватих семінарів...
Є тільки я, вона і ще декілька людей у моїх думках, про яких
(людей)- вибачайте - все-таки забуваю. На деякий час.

18 листопада 2006

Дивно все-таки: живеш з дівчиною, щодня входиш у контакт, а вона з тобою
навіть не завжди вітається. Зате її хлопець пригощає тебе "крабовим" салатом
(очевидно,який готувався "на двох")... І розказує, як напився вина у другому
класі і заснув з приятелем у парку...
Не вистачає мені дівчат, з якими жила раніше. Тієї дружньої атмосфери,
биття подушками і співів після опівночі на кухні. Якоїсь есенції молодості,
що тоді відчувалася, можливо, навіть надмірно. А зараз від неї лишилась
якась сірувата тінь...
Невже починається?! Я знаю, це буде так:
-Ой, а що це за складочка? (перед дзеркалом)
і я одразу побіжу за кремом від зморшок...
Може й так:
-А, ну його к бісу! Все одно я найсексуальніша...
А може і так (?):
-Це трохи помітно лише тоді, коли ти посміхаєся, кохана...

12 листопада 2006

Сьогодні мені все-таки вдалося купити зимове взуття. Тепер, принаймні, не буду мерзнути...
Хоча, можливо, краще було б замерзнути і не відчувати ніжних дотиків, теплого подиху
і не чути фраз, які збивають мене з толку...
Я бачу, як стою перед стіною, через яку не перелізти, яку не обійти і не зруйнувати.
Залишається лише чекати, доки вітри, сніги і час не зроблять свого. І я певна, що
побачу прозоре озеро у підніжжі гір...

11 листопада 2006

(без теми)

Share
Нарешті!
Я вже й забула, як це... Залишитися наодинці з собою, зі своїми думками, намагаючись зрозуміти те, чого звичайний ритм життя не дозволяє осягнути.
Побути дивною, нічого не пояснювати, зайнятися тим, до чого не доходять руки.
Помріяти!..

18 серпня 2006

(без теми)

Share
Несправедливо якось. Намагаєшся створити якнайкраще враження - в результаті радіють, коли ти йдеш. Починається загострення комплексу неповноцінності. Хоча вже тривалий час я думала, що він зник ще колись... Вивляється, тільки сховався...
Дуже хочу на навчання. Здається, ніби книжки просто ковтатиму. Шкода, якщо це пройде як і минулого року - за 2 тижні.

09 серпня 2006

(без теми)

Share
Отак живеш і живеш собі: метро-робота-метро-сон. І, здається, що нічого немає в житті цікавого, і що скоро зима, і що юність минає... Тільки не розказуйте мені, що бувають випадкові зустрічі. Все чітко розплановано. І якщо не людьми, то...
Скільки це часу минуло? Мабуть, зо два тижні. О цій же порі на цьому ж таки місці ми, не домовляючись, зустрілися знову. Дивно, але факт. Збіг обставин? Можливо... Тільки чому я згадувала саме сьогодні про перші хвилини нашого знайомства?

02 серпня 2006

Ось вже протягом декількох днів мене переслідує відчуття, що я знаходжусь в полоні. Ніби щось аморфне затисло мене і заважає дихати... Ніби я щось винна йому чи зобов"язана виконувати якісь дрібниці. Воно настільки заполонило моє життя цими безглуздими дрібницями, що я бачу, як починаю втрачати себе і те, що могла би колись назвати своїм життям. Мені видається, що живу не для себе, що задарма витрачаю такі прекрасні дні своєї молодості.
Ні! Мені подобається моя робота. Хоча я би хотіла якось розвиватися, рости.... Але не в цьому річ.
Я втратила відчуття повноти життя. Я більше не збираюся зранку з посмішкою на вустах.
Можливо, я загубилася?......

20 липня 2006

І шо тепер?

Share
От сиджу я тепер перед компом і думаю: а нафіга мені здалася ця магістерка? ще два роки невідомо чим займатися, по суті робити те, що нікому не потрібне, і вивчати те, що пізніше використовувати на практиці все одно не буду. який сенс?
і з компанії звільнятися не хочеться. все-таки тут добре. та й до нормального життя швидко звикаєш.
не вистачатиме мені цих людей, дзвінків та обідів з "Терри". але думаю, що переживу. хотілося б сюди повернутися, але звичайно вже на пристойніше місце.

17 липня 2006

Вот и все, а ты боялась.... Даже платье не порвалось.....
Останній - сподіваюсь, цього літа, а не взагалі - іспит. Специфічне відчуття виникає, коли читаєш деякі питання. Воно наштовхує на розмірковування, що ж ти, така-розтака, робила 4 (!) роки. Далі думка вже сама несе тебе подалі від біології - плинність років, болісне розуміння втраченого часу, сенс життя...........

P.S. А десь вглибині нас так само реплікується ДНК і поглинається ентероцитами глюкоза........
Розроблено LiveJournal.com